Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії

 

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії

Компетентнісний потенціал предмета

(за ключовими компетентностями)

 

№ з/п	Ключові компетентності	Компоненти
1	Спілкування державною (і рідною, в разі відмінності) мовами	Уміння: доступно і переконливо висловлювати думки, використовувати виражальні можливості мови для опису подій минулого і сучасності, реагувати мовними засобами на соціальні й культурні явища; розпізнавати мовні засоби впливу, розрізняти техніки переконування та маніпуляції; вести аргументовану дискусію на відповідну тематику; читати і розуміти перекладені та адаптовані українською літературною мовою писемні джерела, авторські публікації на історичні й соціально-політичні теми; творити українською мовою (усно і письмово) тексти історичного та соціального змісту. Ставлення: повага до української як державної / рідної (у разі відмінності) мови, зацікавлення її розвитком, розуміння цінності кожної мови; критичне сприймання інформації історичного та суспільно-політичного характеру; толерантне ставлення до альтернативних висловлювань інших людей. Навчальні ресурси: доповідь, виступ, дискусія.
2	Спілкування іноземними мовами	Уміння: читати і розуміти науково-популярні публікації та художні твори історичного змісту іноземною мовою; знаходити потрібну інформацію про світ іноземними мовами; створювати іноземною мовою інформацію про минуле й сучасні суспільні (зокрема культурні) процеси в Україні; спілкуватися з однолітками, які представляють різні країни, для взаємообміну знаннями з історії. Ставлення: інтерес до історії культурного, економічного й суспільно-політичного життя країн регіону, Європи і світу. Навчальні ресурси: іншомовні науково-популярні публікації, адаптовані художні твори іноземною мовою.
3	Математична компетентність	Уміння: оперувати цифровими даними, математичними поняттями для пізнання і пояснення минулого й сучасних суспільних подій, явищ і процесів; перетворювати джерельну інформацію з однієї форми в іншу (текст, графік, таблиця, схема тощо); будувати логічні ланцюжки подій, вчинків; використовувати статистичні матеріали у вивченні історії. Ставлення: прагнення обирати раціональні способи пояснення подій минулого, причин і можливих шляхів розв’язання сучасних соціальних, політичних, економічних проблем. Навчальні ресурси: джерела із статистичними даними у формі діаграм, таблиць, графіків тощо.
4	Основні компетентності у природничих науках і технологіях	Уміння: пояснювати та оцінювати вплив природного середовища на життя людини в окремі історичні періоди; розкривати зміст і значення господарських, промислових, наукових і науково-технічних революцій, вплив на суспільне життя технологій, технічних винаходів і наукових теорій. Ставлення: сталий інтерес до науково-технічного прогресу та здобутків природничих наук; визнання цінності природних ресурсів для сьогодення та майбутніх поколінь, готовність раціонально їх використовувати в повсякденному житті; сміливо реагувати на ризики екологічних загроз, долучаючись до громадських акцій на захист природи. Навчальні ресурси: матеріали про розвиток природничих наук у різні історичні періоди.
5	Інформаційно-цифрова компетентність	Уміння: використовувати цифрові технології для пошуку потрібної історичної та соціальної інформації, її нагромадження, перевірки і впорядкування; створювати вербальні й візуальні (графіки, діаграми, фільми) тексти, мультимедійні презентації та поширювати їх; виявляти маніпуляції інформацією соціального та історичного змісту під час аналізу повідомлень електронних медіа; виявляти джерела й авторів інформації, робити коректні посилання. Ставлення: дотримання визначених норм поведінки і моральних правил у роботі з соціальною інформацією, зокрема дотримання авторського права. Навчальні ресурси: публікації на історичну, соціально-політичну тематику, електронні інформаційні ресурси, цифрові бібліотеки.
6	Уміння вчитися впродовж життя	Уміння: визначати власні навчальні цілі в соціальній сфері й галузі знань про минуле; аналізувати процес власного навчання, відстежувати зміни у сприйнятті інформації; знаходити й опрацьовувати джерела соціальної та історичної інформації; критично аналізувати й узагальнювати здобуті відомості й досвід. Ставлення: розуміння соціальної ролі освіти в минулому і тепер, відкритість до сталого самонавчання, бажання ділитися знаннями з іншими. Навчальні ресурси: матеріали, в яких відображено алгоритми опрацювання інформації соціального та історичного змісту.
7	Ініціативність і підприємливість	Уміння: використовувати досвід пізнання історії для вибору дійових життєвих стратегій; виявляти можливості й загрози для майбутньої професійної та підприємницької діяльності, аналізуючи світовий досвід та уроки минулого; працювати для загального добра громади; генерувати нові ідеї, оцінювати переваги і ризики, вести перемовини, працювати самостійно і в групі; планувати, організовувати, реалізовувати індивідуальні чи командні проекти (зокрема дослідницько-пошукового характеру), представляти їх результати. Ставлення: готовність використовувати досвід історії для самопізнання й досягнення добробуту; усвідомлення важливості дотримання етичних норм підприємницької діяльності та потреби розвитку соціально відповідального бізнесу; зважений підхід до ухвалення рішень, що несуть ризики, ґрунтований на досвіді минулого і сучасного соціального життя. Навчальні ресурси: біографії історичних постатей, відомих підприємців-меценатів, які розвивали українську культуру.
8	Соціальна та громадянська компетентності	Уміння: критично аналізувати джерела масової інформації для протистояння деструктивним і маніпулятивним технікам впливу; знаходити переконливі історичні приклади вирішення конфліктів; працювати в групі, досягати порозуміння та налагоджувати співпрацю, використовуючи власний і чужий, зокрема взятий з історії, досвід; бути активним і відповідальним членом громадянського суспільства, що знає права людини і вміє їх захищати; ухвалювати зважені рішення, спрямовані на розвиток місцевої громади і суспільства, використовуючи знання з історії та інших соціальних дисциплін; ефективно співпрацювати з іншими, ініціювати та реалізовувати проекти екологічного, соціального характеру. Ставлення: ідентифікування себе як особистості й громадянина України; усвідомлення цінності людини (її життя, здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки); співпереживання за долю рідних і близьких, інших осіб, що потребують допомоги і підтримки; пошанування досвіду й цінностей власного й інших народів, держав, релігій і культур; толерантне сприйняття і ставлення до життєвої позиції іншого; волонтерство, підтримка громадських проектів та ініціатив. Навчальні ресурси: Конституція України, міжнародні правові акти, біографії історичних постатей, сучасна публіцистика.
9	Обізнаність та самовираження у сфері культури	Уміння: образно мислити та уявляти; інтерпретувати твори мистецтва; розвивати власну національно-культурну ідентичність у сучасному багатокультурному світі; окреслювати основні тенденції розвитку культури в минулому та сьогоденні; використовувати мистецькі артефакти для пізнання минулого, осмислювати твори мистецтва в історичному контексті; зіставляти досягнення української культури з іншими культурами; виявляти вплив культури на особу та розвиток цивілізації. Ставлення: свідоме збереження і розвиток власної національної культури, повага до культур інших народів; відповідальна поведінка та піклування про пам’ятки української і світової культури; відкритість до міжкультурного діалогу. Навчальні ресурси: твори мистецтва, творчі проекти, інтерактивні заняття в музеях, галереях тощо.
10	Екологічна грамотність і здорове життя	Уміння: змінювати навколишній світ засобами сучасних технологій без шкоди для середовища; уміння надавати допомогу собі й тим, хто її потребує; ухвалювати рішення, обмірковуючи альтернативи і прогнозуючи наслідки для здоров’я, добробуту і безпеки людини; регулярно практикувати фізичну діяльність, демонструвати рухові вміння й навички з фізичної культури та використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Ставлення: відповідальне ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших людей; дотримання морально-етичних і правових норм, правил екологічної поведінки в довкіллі; ціннісне ставлення до навколишнього середовища як до потенційного джерела здоров’я, добробуту та безпеки людини і спільноти, усвідомлення важливості бережливого природокористування, відповідальність за власну діяльність у природі; усвідомлення значення здоров’я для самовираження та соціальної взаємодії. Навчальні ресурси: соціальні / екологічні проекти; моделювання соціальних ситуацій, зокрема впливу природного та техногенного середовища на здоров’я і безпеку людини; мультимедійні презентації до проектів щодо добробуту, здоров’я і безпеки; інформація про історію спортивного руху в Україні.

 

Предметні компетентності

 

Комплексним показником рівня історичної освіти є історична компетентність учнів, тобто здатність пізнавати минуле, заснована на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді, набутих під час навчання. До елементів історичної компетентності належать:

Хронологічна компетентність, тобто уміння орієнтуватися в історичному часі, встановлювати близькі та далекі причино-наслідкові зв’язки, розглядати суспільні явища в конкретно-історичних умовах, виявляти зміни і тяглість життя суспільства;

Просторова компетентність – уміння орієнтуватися в історичному просторі та знаходити взаємозалежності в розвитку суспільства, господарства, культури і природного довкілля;

Інформаційна компетентність – уміння працювати з джерелами історичної інформації, інтерпретувати зміст джерел, визначати їх надійність, виявляти і критично аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел;

Логічна компетентність – уміння визначати і застосовувати теоретичні поняття для аналізу й пояснення історичних подій та явищ, ставити запитання та шукати відповіді, розуміти множинність трактувань минулого та зіставляти різні його інтерпретації;

Аксіологічна компетентність – уміння формулювати оцінку історичних подій та історичних постатей, суголосну до цінностей та уявлень відповідного часу чи відповідної групи людей, осмислювати зв’язки між історією і сучасним життям.

 

 

Послідовність вивчення

курсів історії України і всесвітньої історії по класах

 

Клас	Навчальний курс	Кількість годин
5	Вступ до історії	35
6	Всесвітня історія. Історія України (Інтегрований курс)	70
7	Всесвітня історія Історія України	35 35
8	Всесвітня історія Історія України	35 52
9	Всесвітня історія Історія України	35 52
10-11	Всесвітня історія Історія України	35 52

 

Таблиця для синхронізації курсів історії України

та всесвітньої історії в 7–9 класах

 

Клас	Предмет	Розділ навчальної програми
7 клас	Всесвітня історія	Повторення. Вступ
	Всесвітня історія	Розділ 1. Перші середньовічні держави
	Історія України	Розділ 1. Виникнення та становлення Русі-України
	Всесвітня історія	Розділ 2. Середньовічний світ Західної Європи
	Всесвітня історія	Розділ 3. Європейське суспільство і держави в Х–ХV ст.
	Історія України	Розділ 2. Київська держава (Русь-Україна) наприкінці X – у першій половині XI ст.
	Історія України	Розділ 3. Київська держава у другій половині XI – першій половині XIII ст.
	Історія України	Розділ 4. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава)
	Всесвітня історія	Розділ 5. Країни Центральної та Східної Європи в Х–ХV ст.
	Історія України	Розділ 5. Руські удільні князівства у складі сусідніх держав. Кримське ханство
	Всесвітня історія	Розділ 4. Матеріальний і духовний світ європейського Середньовіччя
	Всесвітня історія	Розділ 6. Середньовічний Схід
	Історія України	Узагальнення до курсу. Історія України в контексті епохи Середніх віків
8 клас	Всесвітня історія	Повторення. Вступ
	Всесвітня історія	Розділ 1. Великі географічні відкриття та становлення капіталістичних відносин
	Всесвітня історія	Розділ 2. Високе Відродження. Реформація в Західній Європі
	Всесвітня історія	Розділ 3. Держави Західної Європи в ХVІ–ХVІІ ст.
	Історія України	Розділ 1. Українські землі у складі Речі Посполитої (XVI – перша половина XVII ст.)
	Історія України	Розділ 2. Становлення козацтва (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.)
	Історія України	Розділ 3. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.
	Всесвітня історія	Розділ 4. Османська імперія. Країни Східної Європи в ХVІ – першій половині ХVІІІ ст.
	Історія України	Розділ 4. Козацька Україна наприкінці 50-х років ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.
	Всесвітня історія	Розділ 5. Епоха Просвітництва
	Історія України	Розділ 5. Українські землі в 20–90-х роках ХVІІІ ст.
	Всесвітня історія	Розділ 6. Східний світ у ХVІ–ХVІІІ ст.(оглядово)
	Історія України	Узагальнення до курсу: Історія України в контексті епохи Раннього Нового часу
9 клас	Історія України	Повторення. Вступ.
	Всесвітня історія	Розділ 1. Європа в час Французької революції та наполеонівських війн
	Всесвітня історія	Розділ 2. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)
	Історія України	Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.
	Історія України	Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.
	Історія України	Розділ 3. Повсякденне життя та культура України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.
	Всесвітня історія	Розділ 3. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Пробудження Азії
	Історія України	Розділ 4. Українські землі у складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст.
	Історія України.	Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.
	Всесвітня історія	Розділ 4. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
	Історія України	Розділ 6. Україна початку ХХ ст. перед викликами модернізації
	Всесвітня історія	Розділ 5. Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)
	Історія України	Розділ 7. Повсякденне життя та культура України в середині ХІХ – на початку ХХ ст.
	Всесвітня історія	Узагальнення до курсу: Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ ст.

 

Синхронізація курсів історії України та всесвітньої історії

в 10–11 класах

 

Клас	Предмет	Розділ навчальної програми
10	Історія України	Повторення. Вступ
	Всесвітня історія	Розділ 1. Передумови Першої світової війни. Війна та революції
	Історія України	Розділ 1. Україна в роки Першої світової війни
	Історія України	Розділ 2. Початок Української революції
	Всесвітня історія	Розділ 2. Облаштування повоєнного світу
	Історія України	Розділ 3. Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності
	Всесвітня історія	Розділ 3. Провідні держави світу в міжвоєнний період
	Історія України	Розділ 4. Встановлення й утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні
	Всесвітня історія	Розділ 4. Держави Центрально-Східної Європи
	Історія України	Розділ 5. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період
	Всесвітня історія	Розділ 5. Держави Азії та Латинської Америки
	Всесвітня історія	Розділ 6. Передумови Другої світової війни
	Всесвітня історія	Розділ 7. Друга світова війна
	Історія України	Розділ 6. Україна в роки Другої світової війни
	Всесвітня історія	Розділ 8. Повсякденне життя та культура в міжвоєнний період
11	Історія України	Повторення. Вступ.
	Всесвітня історія	Розділ 1. Повоєнне облаштування світу
	Історія України	Розділ 1. Україна в перші повоєнні роки
	Всесвітня історія	Розділ 2. Держави Північної Америки та Західної Європи: формування постіндустріального суспільства
	Історія України	Розділ 2. Україна в умовах десталінізації
	Історія України	Розділ 3. Україна в період загострення кризи радянської системи
	Всесвітня історія	Розділ 3. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси
	Історія України	Розділ 4. Відновлення незалежності України
	Всесвітня історія	Розділ 4. Держави Азії, Африки та Латинської Америки: вибір шляхів розвитку
	Історія України	Розділ 5. Становлення України як незалежної держави
	Всесвітня історія	Розділ 5. Міжнародні відносини
	Всесвітня історія	Розділ 6. Повсякденне життя і культура
	Історія України	Розділ 6. Творення нової України
	Всесвітня історія	Узагальнення до курсу

 

                             Головні завдання курсів історії

 

Клас	Навчальний курс	Кількість  годин
5	Курс історії в 5 класі має пропедевтичний (вступний) характер. Головними завданнями курсу є: а) формування уявлень і початкових знань учнів про історію як галузь людських знань, як науку, що має свій предмет вивчення і свої методи дослідження; б) розвиток у школярів/школярок інтересу до предмета та мотивації до його вивчення як передумови до формування низки загальних (уміння вчитися впродовж життя, обізнаність і самовираження у сфері культури тощо) і предметних (хронологічна, просторова, інформаційна тощо) компетентностей; в) формування первинних уявлень про структуру і зміст історії України як передумови до реалізації засобами навчання наскрізних, міжпредметних і предметних змістових ліній (громадянська відповідальність, культурна свідомість тощо). Програма надає вчителеві широкі можливості для самостійного наповнення навчальної роботи змістом відповідно до національного та локального вимірів, залишає простір для самостійних дій щодо форм і методів навчальної роботи. За потреби вчитель /учителька може змінити порядок розділів програми, використовувати як пряму, так і зворотну хронологію, планувати вивчення інших (не тільки визначених у програмі) історичних осіб, подій, пам’яток з акцентом на історії України.	35
6	Інтегрований курс історії (Всесвітня історія. Історія України) для 6 класу є першим систематичним курсом історії в середній школі. Його особливостями є, по-перше, інтегрований характер – давня історія України вивчається як складова всесвітньої історії; по-друге, вивчення історичного матеріалу здійснюється в широких хронологічних межах: від появи первісних людей до падіння Західної Римської імперії. Головними завданнями курсу є: а) сформувати в учнів /учениць розуміння цивілізаційної значущості стародавнього періоду в історії України, Європи та світу в цілому, античної цивілізації як основи для подальшого розвитку європейських суспільств; б) сприяти формуванню засобами історії низки загальних (уміння вчитися впродовж життя, соціальна та громадянська компетентність, обізнаність у сфері культури тощо) і предметних (хронологічна, просторова, інформаційна тощо) компетентностей через актуалізацію змістових ліній (або їх елементів): сталого розвитку (з розумінням залежності людини і суспільств від природного середовища), громадянської відповідальності, культурної самосвідомості, життя в інформаційному середовищі, моральних цінностей; в) розвивати пізнавальний інтерес учнів /учениць до минулого через створення умов для активної взаємодії між вчителем /учителькою і учнями /учениця, виконання учнями /ученицями  творчих практичних завдань.	70
7	Курс історії для 7 класу передбачає вивчення періоду Середньовіччя (V–XV ст.) і складається з двох окремих предметів: історії України та всесвітньої історії. Зважаючи на завдання формування в семикласників цілісних уявлень про події, явища, процеси періоду Середніх віків, взаємовплив народів і цивілізацій цієї доби, розуміння значущості внеску Середньовіччя, зокрема українського, у світову політичну й культурну спадщину. До семикласників висуваються складніші, порівняно з 6 класом, вимоги щодо навчальних досягнень. Особливого значення набуває робота з історичними картами, укладання історичних портретів, засвоєння і використання понять і термінів, усвідомлення відмінності між такими елементами змісту, як подія, явище, процес; актуалізуються логічна та аксіологічна компетентності.	35 35
8	Курс історії для 8 класу присвячений подіям, явищам та процесам світової (головно європейської) й української ранньомодерної історії – від кінця XV до кінця XVIII ст. Мета вивчення історії у 8 класі: а) надати системні знання про соціально-економічні, політичні, культурно-духовні явища і процеси ранньомодерної доби в Європі та на території України; б) поглибити формування предметних та ключових компетентностей; в) підготувати учнів/учениць до сприйняття різних поглядів на історичні факти, додати розуміння відмінності між фактом та його тлумаченням, сформувати вміння аналізувати різноманітні джерела (насамперед під час виконання практичних завдань), висловлювати судження. Допомогти учням/ученицям співвідносити явища та тенденції історії європейських країн, світу загалом й України, сформувати цілісне уявлення про період від кінця XV ст. до кінця XVIII ст. може синхронізація предметів історії України і всесвітньої історії.	35 52
9	Курс історії для учнів 9 класу складається з двох окремих предметів – історії України та всесвітньої історії. У частині історії України його мета подати виклад подій, явищ і процесів, що відбувалися на українських землях упродовж «довгого» ХІХ ст., сформувати в учнів знання та розуміння особливостей розвитку України у складі Російської й Австрійської (Австро-Угорської) імперій, проявів модернізації та їхнього впливу на соціально-економічне, політичне, культурне і повсякденне життя населення України. У частині всесвітньої історії курс має сприяти виробленню в учнів власного ставлення до змін у житті та світогляді людей у другий період Нового часу – епоху революцій, появи нових ідеологій, становлення модерного суспільства з його соціально-політичними та соціально-економічними структурами – і підготувати до розуміння ХХ ст. Важливим у 9 класі є остаточне опанування учнями/ученицями таких складних умінь, як визначення причин, сутності та наслідків подій, явищ і процесів на українських територіях та інших країнах, їх характеристика та порівняння, й формування вмінь аргументованого висловлювати власні думки і позиції в усній та письмовій формі. Матеріал курсу відкриває значно більші, порівняно з 8 класом, можливості для компетентнісного підходу в навчанні – насамперед через актуалізацію фактично всіх наскрізних, міжпредметних і предметних змістових ліній, про які йдеться в початковій пояснювальній записці. Одним з найважливіших завдань курсу є показати історію України в контексті всесвітньої історії.	35 52
10-11	Навчання історії в 10­­–11 класах спрямоване на реалізацію мети повної загальної середньої освіти, що полягає в різнобічному розвитку, вихованні й соціалізації особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві і цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності. Програма передбачає вивчення: в 10-му класі – періоду від початку Першої до кінця Другої світової війни, а в 11-му класі – від середини ХХ ст. до сучасності. Програма орієнтує учасників освітнього процесу на результативну діяльність. Визначені результати, на думку укладачів, будуть досяжними тільки за умови залучення учнів/учениць до різних, переважно активних та інтерактивних видів навчальної діяльності. Завдання знати передбачає, що учень/учениця повинні, використовуючи джерельну інформацію, назвати й обґрунтувати часові межі історичного явища; віднести історичну подію до певного часового проміжку, історичного періоду; розпізнати на карті позначені, але не підписані історико-просторові об’єкти; стисло описати історичне явище, процес (перелічити ознаки), вільно відтворити представлене пояснення факту (розкрити зміст, вплив, значення), виділити суттєві характеристики поняття (пояснити, дати визначення) тощо.Виконання учнем/ученицею завдання вміти має продемонструвати його/її здатність оперувати певним алгоритмом дій: відбирати з масиву фактів ті, що характеризують історичне явище чи процес; розміщувати відібрані факти в хронологічній послідовності, синхронізувати їх відповідно до історико-географічних регіонів чи адміністративно-політичних утворень. Старшокласники повинні вміти користуватися картою як джерелом інформації, виділяти потрібну (тобто аналізувати) і групувати за певною ознакою (класифікувати) інформацію з різних джерел; систематизувати, узагальнювати та інтерпретувати факти; характеризувати явища, процеси, періоди, геополітичну ситуацію; порівнювати, визначати передумови й наслідки історичних подій, мотиви вчинків історичних осіб, висловлювати й обґрунтувати судження про їхні рішення, позиції, погляди, діяльність; виявляти факти, які ставлять під сумнів пропоновані твердження (наводити контраргументи); прогнозувати суспільні зміни тощо. Умовою досягнення результатів, що пов’язані з осмисленням ключових історичних явищ, оцінкою діяльності історичних осіб ХХ–ХХІ ст., є дослідницько-пошукова робота. Програма не подає ні переліку фактів, що сукупно відображають кожне з виділених історичних явищ, процесів, ні науково обґрунтованих суджень про названих історичних осіб. Виконуючи таке завдання, учень/учениця самостійно добирає потрібний матеріал: відбирає факти, що відображають конкретне явище чи процес, щоб розмістити їх у хронологічній послідовності або синхронізувати; відшукує інформацію про історичну особу, аби сформувати власне аргументоване судження про її діяльність тощо. Описані завдання доцільно розподілити між учнями та запропонувати їм представити результати, працюючи в парах або групах. ІВагомою складовою успіху є також широке використання в навчанні історії можливостей інших предметів. До кожного розділу Програми подано пропозиції щодо використання міжпредметних зв’язків. Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності описані в Програмі як завдання, виконання яких учні повинні продемонструвати.	35 52     35 52

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ З ІСТОРІЇ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ

При оцінюванні навчальних досягнень з історії враховується:

·         рівень оволодіння історичними знаннями; знання хронологічних меж періодів, найважливіших історичних подій і процесів; визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;

·         рівень умінь групування (класифікації) фактів за вказаною ознакою, розкриття причинно-наслідкових зв'язків між подіями;

·         рівень оволодіння практичними вміннями й навичками роботи з історичними джерелами; обґрунтування власного ставлення учня до історичної події, явища, діяча.

                      Види оцінювання навчальних досягнень учнів з історії

Рівні навчальних досягнень	Бали	Критерії навчальних досягнень учнів
І. Початковий	1	Учень (учениця) називає одну-дві події, дати, історичні постаті чи історико-географічні об'єкти
	2	Учень (учениця) називає декілька подій, дат, історичних постатей або історико-географічних об'єктів; вибирає правильний варіант відповіді на рівні «так-ні»; має загальне уявлення про лічбу часу в історії
	3	Учень (учениця) двома-трьома простими реченнями розповісти про історичну подію чи постать; упізнати її за описом; співвіднести рік зі століттям, століття - з тисячоліттям; має загальне уявлення про історичну карту
ІІ. Середній	4	Учень (учениця) репродуктивно відтворює невелику частину навчального матеріалу теми, пояснюючи історичні терміни, подані в тексті підручника, називаючи одну-дві основні дати; показуючи на карті історико-географічний об'єкт
	5	Учень (учениця) з допомогою вчителя відтворює основний зміст навчальної теми, визначати окремі ознаки історичних понять, називати основні дати; показувати на історичній карті основні місця подій
	6	Учень (учениця) самостійно відтворює фактичний матеріал теми, давати стислу характеристику історичній постаті, установлювати послідовність подій; користуватись за допомогою вчителя наочними та текстовими джерелами історичної інформації
ІІІ. Достатній	7	Учень (учениця) послідовно й логічно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології, характеризує події (причини, наслідки, значення), виокремлює деякі ознаки явищ і процесів; «читає» історичні карти з допомогою їх легенди; використовує історичні документи як джерело знань
	8	Учень (учениця) володіє навчальним матеріалом і використовує знання за аналогією, дає правильне визначення історичних понять, аналізує описані історичні факти, порівнює однорідні історичні явища, визначає причинно-наслідкові зв'язки між ними, встановлює синхронність подій у межах теми; дає словесний опис історичних об'єктів, використовуючи легенду карти
	9	Учень (учениця) оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти та формулює нескладні висновки, обґрунтовуючи їх конкретними фактами; дає порівняльну характеристику історичних явищ, самостійно встановлює причинно-наслідкові зв'язки; синхронізує події в межах курсу, аналізує зміст історичної карти
ІV. Високий	10	Учень (учениця) використовує набуті знання для вирішення нової навчальної проблеми; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані висновки, спираючись на широку джерельну базу; рецензує відповіді учнів; співставляє й систематизує дані історичних карт; синхронізує події вітчизняної та всесвітньої історії
	11	Учень (учениця) володіє глибокими знаннями, може вільно та аргументовано висловлювати власні судження, співвідносити історичні процеси з періодом на основі наукової періодизації історії
	12	Учень (учениця) системно володіє навчальним матеріалом; самостійно характеризує історичні явища, виявляє особисту позицію щодо них; уміє виокремити проблему й визначити шляхи її розв'язання; користується джерелами інформації, аналізує та узагальнює її

До чергових роковин депортації кримськотатарського народу

          До  чергових роковин депортації кримськотатарського народу

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням для депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, бо абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Операція з депортації кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася 20 травня. Для втілення примусового виселення кримських татар було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини. Формально дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж депортованим вдавалося прихопити з собою в середньому 20-30 кг речей та продуктів. Абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою або потрапила до рук мародерів. Впродовж 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселили 180 014 осіб, для перевезення яких використали 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправили на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслали на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом за перші два дні з Криму було депортовано 191 044 осіб. Окремо під час депортації було заарештовано 5989 осіб, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу». Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

У ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна чисельність вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення + 6 тис. у табори управління резервів + 6 тис. до ГУЛАГу + 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту = 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців було також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через змішані шлюби.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише 1953 року дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.

Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, прийняту на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Відселені з Криму кримські татари були звільнені із спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 р. про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.

Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) призвели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення у зраді кримських татар, але водночас проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їхнього проживання.

У період після Указу 1967 р. державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики протидії поверненню депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. За перебування в Криму без прописки їх у судовому порядку, а то й силоміць видворяли з півострова. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно гасилися судовими органами.

Водночас, починаючи з 1968 р., влада пішла на організацію репатріації через так звані оргнабори. 1969 р. цим шляхом до Криму повернулося 104 сім’ї, 1970 – 45 сімей, 1971 – 65 сімей. При цьому, через доскіпливі перевірки кандидатів на переселення, не виконувався навіть мізерний план.

Кримські татари переселялися і самостійно. Наприкінці кінці 60 – поч. 70-х рр. до Криму прибуло 195 сімей (3496 осіб). Крім того, депортовані селилися й у інших областях Української РСР, зокрема Херсонській області – 1541 чол., Запорізькій – 1063, Донецькій – 633, Одеській – 61. На 1 травня 1973 р. в республіці проживало 6874 представника кримських татар.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак, відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, до того, яким він був до моменту депортації, набуло необхідної легітимності.

Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

День пам'яті і примирення:

                                        День пам'яті і примирення

                            

 8 травня в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.03.2015 № 169/2015 відзначається День пам’яті та примирення. 

Цю пам’ятну дату започатковано з метою гідного вшанування подвигу переможців нацизму у Другій світовій війні, ветеранів війни, учасників українського визвольного руху, жертв нацистських переслідувань, для увічнення пам’яті загиблих у Другій світовій війні, а також утвердження патріотизму та національної гідності, консолідації суспільства.

Історія Визволення міста Суми від німецько-фашистських загарбників. Серпень - вересень 1943 р.

Історія Визволення міста Суми від німецько-фашистських загарбників. Серпень - вересень 1943 р.

Ціна перемоги для українців у Другій світовій війні.10 кл..

                      Ціна перемоги для українців у Другій світовій війні

1. У радянських збройних силах, що воювали з фашизмом, 6 млн чоловік, або кожен п’ятий воїн, були з України, 3 млн з них загинули, кожен другий, що залишився живим, повернувся інвалідом.

1. У діючій армії працювало 16 тис. лікарів з України.

1. 120 тис. українців брали участь у складі військ США, Канади, Франції, польських та чехословацьких формувань.

1. Україна була центральним плацдармом бойових дій. За перемогу над силами фашизму, за трагічні помилки і прорахунки радянського державного і військового керівництва український народ заплатив дорогою ціною.

1. Україна втратила п’яту частину населення. Окупантами було знищено 366 тис. військовополонених, 3,9 млн мирних жителів.

1. 10 млн. жителів залишилися без даху над головою. На території України було знищено 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС.

1. Було зруйновано і спалено 714 міст і селищ, понад 28 тис. сіл, 647 тис. житлових будинків.

1. Тільки прямі збитки, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками, становили 285 млрд крб.

«Українське питання» на Ялтинській та Потсдамській конференціях.10 кл..

                                     

                                                       «Українське питання»

                                на Ялтинській та Потсдамській конференціях

Наближення війни до завершення вимагало від учасників антигітлерівської коаліції вирішення важливих міжнародних питань. Ці питання обговорювалися на:

1. Кримській міжнародній конференції, що відбулася в Ялті 4-11 лютого 1945 р. В ній взяли участь глави урядів СРСР (Й. Сталін), США (Ф. Рузвельт) та Великої Британії (В. Черчілль).
2. Потсдамській міжнародній конференції, що відбулася 17 липня – 2 серпня 1945 р. Делегацію СРСР очолював Й. Сталін, CШA репрезентував Г. Трумен, який став президентом після смерті у квітні 1945 р. Ф. Рузвельта, а Велику Британію спершу представляв В. Черчілль, а потім лідер лейбористів, які перемогли на парламентських виборах, – К. Еттлі.

На Ялтинській конференції, яку разом із наступною Потсдамською конференцією українські історики назвали «сестрами Великої Перемоги»,    вирішувалося і українське питання.

У Ялті для України з’явилась надія на остаточне узгодження лінії радянсько-польського кордону. «Велика трійка» постановила, що «східний кордон Польщі має проходити вздовж «лінії Керзона» з відхиленнями від неї у деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі».

Крім того, було вирішено скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско.

7 лютого 1945 р. В. Молотов запропонував включити в число членів-засновників ООН Україну, Білорусію й Литву. Він підкреслив, що ці республіки «зазнали найбільших жертв у війні та були першими територіями, на які вдерлися німці». Ф. Рузвельт і У. Черчілль у принципі погодилися з цим, але обмежили кількість республік до двох. Наступного дня (8 лютого) А. Іден заявив, що Великобританія і США «підтримують СРСР у тому, щоб серед первинних членів організації були дві радянські республіки».

Саме в Ялті 11 лютого й було вирішено «Великою трійкою» включити в число фундаторів ООН Україну й Білорусію. Керівники США й Англії вперше зафіксували їх міжнародний статус.

У Потсдамі СРСР вдалося умовити союзників визнати його кордони  станом на 22 червня 1941 р. (з деякими змінами на користь Польщі). Так, в складі СРСР залишилася Бессарабія та Північна Буковина (згідно з пактом про ненапад та договором про дружбу і кордони з Німеччиною – 1939 р.).                        Отже, ці дві конференції мали важливе значення для України.

Участь українців у військових формуваннях держав Об’єднаних Націй у роки Другої світової війни. 10 кл..

                             Участь українців у військових формуваннях держав

                                 Об’єднаних Націй у роки Другої світової війни

Участь українців у військових формуваннях Польщі та Чехословаччини.

120 тис. українців воювали проти Вермахту у складі Війська Польського. Переважно це були польські громадяни, які походили з Галичини та Волині, що входили до міжвоєнної Польщі. Крім того, на польській службі перебували кілька десятків ветеранів українських армій 1917–1920 рр. Ці офіцери також захищали Польщу в 1939 р. Після поразки Польщі у 1939 р. українці продовжили воювати у складі польських збройних сил під радянським і британським командуванням. Вступаючи до польських формувань в СРСР, українці рятувались від загибелі в ГУЛАГ. З цієї ж причини українці, родом із Закарпаття, пізніше вступали до 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Людвіга Свободи. 17 вересня 1939 р. східний кордон Польщі перетнула Червона Армія. Так у Другу світову війну вступили радянські українці.

Участь українців у військових формуваннях Канади та США.

Найчисельніша українська діаспора в Канаді неодночасно сприйняла початок війни: в середовищі прорадянського українства панували антигітлерівські настрої, в націоналістичних колах сподівалися, що розвиток подій створить можливість відновити українську державність.

Урядові кола Канади не могли байдуже ставитись до заяв деяких представників ОУН, які поділяли пронімецьку орієнтацію. З міркувань національної безпеки канадські спецслужби потурбувалися про відповідний контроль над українською меншістю. Після нападу нацистів на Польщу й оголошення Великобританією війни Німеччині деяких осіб української громади, звинувачених у нелояльності, ув’язнили в канадські трудові табори.

Коли ж Канада стала членом антигітлерівської коаліції, українці дістали широкий доступ до її Збройних Сил. За різними джерелами в канадській армії служило від 35 до 50 тис. українців (11,4% канадських українців). Вони проходили службу як на американському континенті, так і в Гонконгу, де втрати серед них досягли 34% від загальної кількості.

Ставлення державної адміністрації США до тієї частини американських українців, які сповідували радикальні націоналістичні погляди, також було негативним. Однак значна частина українців, що мешкала в США, добровільно рекрутувалась в різні служби американської армії. Близько 40 тис. американців українського походження воювали в тихоокеанському регіоні, в Малій Азії, Північній Африці, Європі, брали участь в поставках до СРСР по ленд-лізу, брали участь в операції «Оверлорд» і, нарешті, зустрілися з своїми земляками-українцями на Ельбі в 1945 р.

Участь українців у військових формуваннях Великої Британії та Франції.

Британський уряд також прохолодно сприймав визвольні тенденції в українському русі, по-перше, засуджуючи терористичний характер дій українських націоналістів проти польських владних структур, а по-друге, небезпідставно підозрюючи співробітництво Німеччини та ОУН. Однак Англія, а разом з нею і Франція своєрідно розігрували українську карту. Так, в інформації нацистської політичної розвідки від 3 березня 1940 р. говорилось «З початку війни активізувалася діяльність ворожих держав стосовно Радянського Союзу. Вони приділяють цьому питанню підвищену увагу, висунули лозунг звільнення від іга Москви й усіма засобами намагаються залучити на свій бік представників його народів. Активність Парижа та Лондона виявляються наприклад, у створенні «українського легіону» у Франції та національних частин кавказців у армії Вейгана».

Все ж, яку б гру не вели політики, британські та французькі, українці виявили неабиякий патріотизм по відношенню до нової батьківщини. Після нападу Німеччини на Францію українство, яке гуртувалось навколо Українського Народного Союзу (УНС), виявило бажання зі зброєю в руках захищати французьку землю. Лише через канцелярію УНС в Парижі заявили про своє бажання воювати 7000 українців. 5 тис. з них, визнаних придатними, в складі «Іноземного Легіону» брали участь у всіх великих боях за Фландрію, під Седаном, над Сомою (травень 1940 р.), над Сеною, Марною, Луарою, Соною (червень 1940 р.).

Статус окремих підрозділів у таборі французького руху Опору отримали, три українські формування – курінь ім. І.Богуна, курінь ім. Т.Шевченка та підрозділ поручика Круковського. Два перші сформовані в 1941–1942 рр., як українські батальйони «шуцманшафту», в складі 30 піхотної дивізії СС були кинуті проти «макі» і в серпні 1944 р. перейшли на їхній бік. До відділу поручика Круковського належали ті, хто втік з частин української дивізії «Галичина», яка навесні-влітку 1944 р. проходила підготовку у Франції.

Цікаво :

Щоб уявити “географію” участі українців в боях Другої світової війни, їхню масову звитягу і жертовність, досить прочитати слова письменника і публіциста Мирослава Небелюка: «В гігантському змагу останньої війни українці взяли масову участь. Перейдіть лише цвинтарі полеглих у Нормандії, огляньте лише жертви великого союзного десанту на побережжях Франції, і на вояцьких хрестах знайдете стільки українських прізвищ, що вам зробиться соромно за весь так званий культурний світ, для якого не існує України хоч українська кров лилася під англійським, американським та яким хочете іншим прапором за сильні ідеали, в яких осягненні українська участь замовчана, і сильні світу цього, як, наприклад Черчілль, згадуючи кожен човен, затоплений німцями, ніколи не згадають, що на Монте Кассіно, в Нарвіку, в Авранші, у всіх Ульгатах і Ріва Белля – лилась українська кров.

А хто скаже, що в Дієпп українці становили в 3 рази більший відсоток канадських частин як становлять відсоток Канади? А хто взагалі чув, що в Канадському батальйоні, який боронив Гонконг, чи не одним з найславніших в останній війні, українці становили відсоток, що в 4 рази перевищує відсоток, який вони становлять в числі населення Канади. А хто порахує кров українців в болотах Маастріхту, на бетоні укріплень Кореджідору чи Батаану, в джунглях Індокитаю, на рисових полях в Кореї».

Отже, під час Другої світової війни значна кількість українців (у Війську Польському – 120 тис., у армії США – 80 тис., військах Британської імперії – 45 тис., французьких військах – 6 тис. і т.д.) боролася на боці Об’єднаних Націй та зробила вагомий внесок в розгром ворога на різних континентах світу.